Що робить навчання ефективним?

Протягом століть освітяни розробляли методи, прийоми, рамки та догми, щоб допомогти іншим вчитися. Навчання — це процес, що триває все життя, і є його ключовою частиною. В останні десятиліття значні зміни у стилі життя і веденні бізнесу підкреслили необхідність швидко орієнтуватися в змінах та постійно розвиватися. За даними Всесвітнього економічного форуму «2022 року не менше 54% усіх співробітників будуть потребувати значного перенавчання і підвищення кваліфікації». Іншими словами, інвестиції у навчання більше не можливість, а необхідність.

Яким би не був предмет, ким би не були учні, яким би не був бюджет, освітяни повинні шукати відповіді на деякі ключові питання: Які чинники є важливими у впровадженні ефективного навчання? Як використовувати нові цифрові інструменти з найбільшою вигодою, а не просто технології заради технологій?

Термін «навчання» здається звичним і зрозумілим, а його досить важко визначити. Дослідження в галузі науки про навчання, як правило, зосереджені на певному типі навчання в конкретному контексті, такому як вікова група або освітнє середовище. Немає жодного визначення або пояснення терміну «навчання», яке було б абсолютно однозначним, або з яким одностайно і послідовно погоджувалися би експерти.

Наприклад: чи факти, цифри, правила, принципи, теорії й т.д. вивчають так само, як навички, методи/техніки, стратегії або самопізнання? І чи дійсно можливо безпосередньо порівняти навчання когнітивним навичкам «нижчого порядку», таких як опис або обчислення, з когнітивними навичками «вищого порядку», такими як аналіз або оцінка? Чи навчаються дорослі та діти однаково?

Було проведено безліч досліджень, але попри цілий ряд різних інструментів, методів і середовищ, чітко і ясно вдалося визначити три ключові потреби у навчанні дорослих:

  • зрозуміти обставини учня (минуле, сьогодення і майбутнє, тобто його «біографію»);
  • встановити рівень знань учня та діяти відповідно до нього;
  • забезпечити компетентну і відповідну практику через деякий час.

Необхідно усвідомлювати їх важливість для ефективності загального процесу навчання, оскільки кожен елемент буде мати значення для учня.

Принцип 1: Формування плану навчання під учня та його обставин.

«Обставина» — це ще одне з тих явищ, що є складнішим, ніж здається на перший погляд. Вона має фізичний або психологічний вимір, але також когнітивний, емоційний, соціальний та культурний; і всі вони пов’язані й впливають один на одного по-різному.

З точки зору оточення, навчання може відбуватися в багатьох умовах, як формальних, так і неформальних – воно, звичайно, не обмежується традиційними викладацькими настановами. Люди можуть навчитися чомусь самостійно або в групі, вдома або на роботі, в інтернеті або тет-а-тет. Фізично учень в будь-який день може бути втомленим, голодним, бадьорим, збудженим і так далі. Усе це буде впливати на нього й взаємодіяти з його зусиллями, залученістю та досвідом.

З іншого боку, «обставини» учня охоплює не тільки його цілі та мотиви, а й здатність до концентрації уваги, пам’ять і емоційний стан. Учні повинні бути зосереджені під час навчання та бачити цінність того, що вони вивчають. Деякі дослідники навіть стверджують, що мотивація є найважливішим чинником успіху, незалежно від вроджених здібностей.

Навчання не є чисто розумовою діяльністю: усе навчання вбудовано в соціальний, культурний та історичний контекст. Наприклад, учні можуть отримувати позитивний досвід, коли однолітки підтримують один одного і навчаються один від одного, тоді як ідеї й методи, які здаються придатними й корисними, насправді можуть виявитися культурно неприйнятними для деяких учнів. Отже, стан людини і її оточення тісно пов’язані з ефективним досвідом навчання. Це не просто питання передачі інформації від експерта до новачка; учні самі повинні розуміти, як працює цей процес і як він співвідноситься з їх власними цілями, досвідом та особистістю.

Принцип 2: Необхідність врахування рівня знань учня.

Ефективне навчання, як правило, має визначену мету, а також свою історію. Як можна побудувати найкращий маршрут від А до Б, якщо ви не визначили жодну з цих точок?

Навіть з чіткою відправною точкою і визначеною кінцевою точко навчання не є лінійними й не просто включає додавання одного нового «шматочка» знання до іншого крок за кроком. Реальність така, що ми, ймовірно, дещо заблукаємо в дорозі, час від часу будемо зупинятися, звірятися з картою і повертатися до тих точок, де ми повернули не в той бік.  Ми постанемо перед труднощами, і нам доведеться подолати їх, щоб продовжувати рухатися. Це не завжди буде легко, але врешті-решт ми дістанемося кінцевої мети.

Отже, як ефективно направляти учнів по незвіданій території?

Дослідження показують, що викладачі повинні: 1) встановити на першій стадії, що учень вже знає (якщо взагалі щось знає). Наявні знання або попередньо опановані навички вплинуть на зосередження їх уваги та можуть допомогти відтворити з пам’яті важливі елементи; 2) створити завдання, які поступово стають все більш когнітивно вимогливими. Це означає, що спершу потрібно надавати підтримку та прямі інструкції тим, хто починає з меншої кількості знань; потім, коли знання учня покращуються, допомагати їм поглиблювати їх, даючи більше шансів для самостійного дослідження та практики; 3) дозволити учням самим встановлювати значущі зв’язки між тим, що вони вже знають, і тим, що вони вивчають, підтримувати їх, особливо на нижчих рівнях, але не давати їм усі відповіді; 4) допомагати учням пізнати самих себе, а не тільки зміст. Це означає підвищення їх обізнаності про те, що вони вже знають і можуть робити, про те, як працює процес навчання, а також про свою власну увагу, мотивацію та емоції, і про те, як їх контролювати та регулювати.

Самосвідомість, зокрема, має вирішальне значення для дорослих учнів, які часто навчаються поза формальними освітніми структурами. У світі, де перепідготовка та підвищення кваліфікації є одними з основних пріоритетів роботодавців, і де все більше дорослих навчаються онлайн або дистанційно, важливо, щоб вони могли ефективно управляти своїм власним навчанням.

Принцип 3: Забезпечення ефективної практики через певний час.

Навчання і пам’ять нерозривно пов’язані. Щоб зберігати нові ідеї в довготривалій пам’яті, учні повинні використовувати їх багато разів, найкраще в реальних умовах. Як тільки дані записано в довготривалу пам’ять, їх можна вилучити й потенційно пов’язати з новим змістом, обставинами чи проблемами — це продовжує процес навчання. Наявність запасу знань у довготривалій пам’яті означає, що робочу пам’ять та увагу можна звільнити для обробки нових даних, що надзвичайно важливо для управління когнітивним навантаженням і більшої працездатності.

Але чому ми іноді відчуваємо, що, скільки б ми не вивчали щось, інколи нам не вдається засвоїти новий матеріал? Дослідження показують, що спроба відтворити щось з пам’яті є більш ефективним методом, ніж завчання змісту знову і знову. Дуже важливо, щоб учні активно намагалися згадати те, що вони вивчили.

Знову ж таки, є деякі проблеми з визначенням. Тип «навчання», на який часто посилаються люди, — це декларативне знання (що робити); але є і процедурне знання (як щось робити). В поєднанні ці види знань сприяють розвитку складніших навичок. Ця різниця має значення, тому що різні види практики підходять для різних типів змісту. Дослідження показують, наприклад, що вивчення матеріалу маленькими порціями із частим повторенням (процес відомий як «інтервальне повторення») ідеально підходить для збереження декларативного знання – фактів, цифр, дат, правил і т. д. Складніші навички, такі як вміння місити тісто або користуватися портативним ігровим пристроєм, вимагають поєднання декларативних і процедурних знань. У цьому випадку інтервальна практика допоможе спочатку запам’ятати необхідні елементи або кроки; більш емпіричний процес навчання (він же «навчання на практиці»), що включає інтенсивні практичні заняття, допоможе зробити ці нові навички більш автоматичними.

* * *

В ідеальному світі учні повинні мати необхідну мотивацію, навички, підтримку і самосвідомість, щоб ефективно керувати власним навчанням, а також достатньо часу та мінімум тиску або інших обмежень. Але у реальному світі дорослі часто відчувають потребу швидко чомусь навчитися через певний тиск зовнішніх факторів. Можливо, їх роботодавець ініціює підвищення кваліфікації робочої сили, або, зміна в їх життєвих обставинах раптово викликала потребу в нових навичках або кваліфікації.

З огляду на той факт, що учні тепер часто не школярі, а дорослі, з безліччю інших пріоритетів та інших вимог до свого часу, ми повинні потурбуватись, щоб метод навчання, який ми розробляємо, працював ефективно.

Звичайно, як кожна проблема різна, так різні й рішення. Не існує ніякої освітньої панацеї, і освітянам завжди доведеться адаптуватися та застосовувати ці принципи відповідно до потреб й обмежень конкретних учнів в конкретних випадках. Оскільки ці потреби й обмеження самі по собі можуть змінюватися з плином часу, важливо, щоб освітяни постійно оцінювали ефективність навчання, а також отримували зворотній зв’язок для повторної зміни методу.